Maxima Library

Читаючи книгу ми пізнаємо себе в дитинстві. Як і колись, так і сьогодні діти із бідніших сімей разом із батьками повинні терпіти усе. Знущання, глузування і наклепи. Але ж ті вельможні люди також були людьми, чому ж вони не дослухалися до свого дитинства? Невже у них було усе окей?! Не вірю. Як не як хлопчик врятував свого кривдника. Це бачило багато інших. Невже не можна було хоч трішечки подумати батькам обох хлопчиків?
І ще вистачає наглості забрати чижика, адже це Толя повинен дякувати за своє спасіння Федьку. Розбещеність і відчуття своєї чи то батьківської переваги. Саме це і стало поштовхом до лиха.
На мою думку Федько ні в чому не винен. Діти є діти, і не варто було усе вішати на беззахисного Федька. Краще було и відсторонити Толю. Адже інші дітки не жалілись, не постраждали від Федька.
А Толю мабуть, життя покарало за такий вчинок.

Ключ у життя
Найперше що вразило мене після прочитання це мова, мова із якою автор звертається до нас. Звичайна мова звичайних людей. Тобто тут немає ніяких зарозумілостей, слова, фрази, роздуми, мрії такі же як і в кожного за вікном можна почути.

Також розкриваються і буденні справи. Як у житті тут присутня любов, таємниця, злочин і розслідування. Проста і непередбачувана трагічна історія. Іронічна цікава розповідь про події які оточують простого журналіста. Описуються і життєві клопоти також і відпочинок із друзями, закоханість і переживання. Те що декотрим людям, які маючи відповідні знання і знайомства інколи важко знайти себе у житті.
Цікава було і прочитати про художників і їхні таланти, способи малювання шедеврів. Життя в Україні і також усі несподіванки що очікують нас. Також і яким способом можуть використати нас злочинці у своїх цілях.

Ця книга - справжнісінький ключ у життєву дорогу. Показує на яскравому прикладі що і як відбувається із нами. Як і з журналістом, художником, поетом, медиком, поліцією, бізнесменом і багато іншими людьми. Про те що важко знайти своє місце у житті. Ми лише тіні, адже справжні промені нашого таланту уже давно заховані якнайдалі. Яке життя, такі і справи.

Дуже шкода що дехто не в змозі помітити реальність такої розповіді-сповіді. Моя порада - ухиляйтесь від читання, або спустіться із небес на грішну землю. Зрозумійте простих людей. Адже мені цю книгу рекомендували як щось погане, проти-українське. Я вирішив прочитати сам і зрозумів що - люди не хочуть розуміти те що вони такі ж як і інші. Гордість і політичні відносини не дають шансу на виправлення. Як хочете, я прочитав за анти-порадою і не помилився. Книга чудова!

ЕСЛИ ВЫ СПОСОБНЫ ВЕРИТЬ
Путешествия люблять почти все. Узнать о дальних и ближних странах. О людях, об обычаях, об местности. Список можно продолжить до бесконечности. Но главное в путешествии это избавления от прошлого. Избавится от рутины, суеты, одиночества, поискать что то новое. Где мы смогли бы почувствовать себя человеком.
Вот предложили вам уехать куда то подальше. Например на другую планету. Слабо, что ли? А если попробовать? Но только такой шанс можно получить один-единственный раз. Самое время хорошо подумать и не отвлекаться на мелочи. И жить там, после прибытия, припевая себе. Но только - ЕСЛИ ВЫ СПОСОБНЫ ВЕРИТЬ!

В книге интересно объясняет автор как именно можно совершать дальнее путешествия. Сквозь, так казалось бы значительны преграды. Которых на самом деле нет.

Щоб не померти з голоду Джинджер змушена ночами працювати платною партнершою в клубі. Ні, не те що ви, мабуть подумали. Вона працює партнершою у танці.
Якось одого разу молода дівчина помічає відсутність своєї подруги Джулії, на роботі і удома. Можливо захворіла, десь вийшла? Ні, як пізніше сказали поліцейскі, вона була безжалісно вбита. Виявляється існує деяка закономірність, у дансингу пропадають дівчата, після того як протанцюють разом із убивцею. Але хто ж він цей таємничий убивця її колег? Цим питанням і займається молоденька танцівниця Джинджер.
І ось вона сама того не здогадуючись, точніше уже запізно, попадає на цього любителя "Бідного метелика". Та зібравши усю свою хитрість і мужніть залишається живою. Попередивши поліцію і знищивши назавжди вбивцю-маніяка.
Книга відображає суть логіки і аналізу ситуації. Та звісно же знамениту жіночу інтуїцію!

Маленькеє село Колодяжне, що причаїлося у самому сердечку мальовничого Волинського краю. Неподалік від міста Ковеля села - Скулин і неповторнеє, овіяне легендою чарівне Нечімлє. Саме тут із самого дитинства черпала свій сюжет видатна поетеса Поліського краю. І потім із надривною тугою згадувала і писала цю легенду своєго ще здорового безтурботного дитинства.
В листуванні письменниці, в згадку про те, що стало її поштовхом до написання цього твору. В листі до матері від 20.12.1911 р. Леся Українка писала:
«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».
Про свою «Лісову пісню» пише Леся Українка і в листі до А. Кримського від 14.10.1911 р.:
«…Я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про них, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!)».
Усеє що робилося, воно дуже тендітнеє і незбагненне. Його потрібно пережити, відчути самому. Тут зібрані усі можливії і неможливії риси характеру і почуття, вкладенії у лісових персонажів. Передається і життя людей з усіма витоками того же життя. Також і усілякі легенди і перекази, описи природи. Трішечки містики і фольклору, адже ми і досі віримо у щось таємниче, що передавалося нам віками.
Здається що саме наше далекеє дитинство, безтурботно кличе нас у казку. У наші фантазії і мрії, бажаннячка і надії та сподіваннячка. Після прочитання цього тексту так і хочеться майнути у ліс, пошукати тих дивних створінь, і можливо поспілкуватися із ними.

Самая легенда про Мавку і Лукаша, їхнє неземнеє коханнячко шикарна! Її тільки потрібно із насолодженням читати. Усії твори поетеси взагалі не можуть бути поставленії у театрі чи навіть знятії на кінострічку. Саме на цьому душевному рівні, який зміг би передати увесь стан душі поетеси. Усі відомі мені спроби бліді і немічні - “ілюстрації” і саме того, що описано-проілюстровано взагалі бути не може. Хоча усі працювали із душевністю, віддавали усі сили, але все таки не теє. Також і стосується і перекладу. Можна все таки перекласти, але знову буде не те відчуття реальності.

Вогник нашого далекого минулого
Хто з нас у наші часи, зміг би подолати такий шлях до навчання? Прокидатися щоночі і бігти у холоднечу. Щоб розбудити своїх товаришів. Отримати такий-сякий пайок і освіту, доволі пристойну освіту.
Ми уже настільки розбещенні, що не зважаємо на сьогоднішній прогрес, все таки цураємося і того. Ми не помічаємо усі переваги і блага цивілізації. І ще маємо наглість бути лінивим, грубим до тих хто старається бодай чомусь навчити наші дурні голови.
Що ж, тоді уже нам нічого і ніщо не допоможе. Ніякого вогнику у близькому і далекому майбутньому не передбачається.
Він для нашого покоління давно уже погас...

Жорстока прихована правда
У часи другої Вітчизняної Війни було багато жорстоких боїв. Були вони і на Волині. Саме тут і відбуваються події описані автором у книзі.
Звичайно, все ж таки у часи війни важливо і те, як ідуть справи у ворогів. Яким же чином про це можна довідатися? Правильно, потрібні розвідники. Саме ці люди відіграли важливу роль у часи війни. Ці люди проникають усюди, навіть у самому лігві ворога. Маскуючи себе вони отримують потрібні відомості про навколишнє середовище, і передають у свій штаб. Після чого інші маючи відповідні дані можуть із легкістю керувати свої дії. Не завжди із легкістю розвідники можуть пробиратися по незнайомі ворожі території. Інколи їм потрібно довіритися місцевому населенню. Отримати харчі, одяг, зброю, дах над головою, пораду та багато чого іншого. І місцеве населення таки допомагало, із ризиком як для себе так для розвідників.
Ось так і потроху боролися із ворогом за свободу. Багато подій було, багато і героїв та жертв. Не обійшлося і без зрадників свого краю, були і таємні заслані агенти. На жаль деякі вціліли після війни, причаїлися десь. Отже і після війни було досить справ. Потрібно було їх усіх відшукати і довести винуватість. Покарати винних за злочини, тепер уже відкрито, населення карало своїх кривдників.

У книзі описані події другої Світової Війни. У якій дещо зневажливо описується слава борців за незалежну Україну. А саме бійців армії ОУН-УПА. Адже як свідчить історія, Червона Армія нещадно вбивала цих відважних і сміливих бійців. Які також боролися проти фашистів. Насправді же армія ОУН-УПА стояла в опозиції до радянської національної політики. Хоча в совєтскій конституції було записане право народу на самовизначення. На це тоді ніхто не зважав. Тоді же Українська повстанська армія об'єдналася із німцями. Сподіваючись що вони (німці) допоможуть вигнати москалів із української землі. Та коли в 1941-му С. Бандера та Я. Стецько на зібранні еліти у Львові проголосили Незалежну Соборну Українську державу. Гітлер наказав усіх учасників ростріляти. Тоді і зрозумів народ, що Гітлер і Сталін - два чоботи пара. Саме тоді український народ виступив проти обох армій, Німеччини і Росії, за свою незалежність. У відповідь Радянська влада користуючись улюбленим правилом - "немає ворога, то потрібно створити його і знищити" почала безглузде переслідування українських героїв.

Підсумуючи дані факти я лише скажу, автор написав свій помилковий роман із двох причин. Перша - він був помилково інформований, затурканий пропагандою радянської влади. Друге - вороже ставився до цих воїнів армій визволителів незалежної України. Отже, книга це просто вигадка, проста пригодницька повість без історичної достовірності. Або ж пропагандистська література створена для обману людей, перевербування іншою владою до власних нечесних ідей. Так що не варто серйозно сприймати цей роман.

Какая редкостная хрень. Перед прочтением сжечь!

«Я стала отражающей поверхность радуги, из-за чего люди меня не могли заметить, когда бы я шла по этому мосту» ©
Бу-га-га! Это просто чудесно))) Аффтар — эта пять! Давно так не смеялась ;) Пара глав подобной безграмотной графомани отбила все желание читать дальше. В топку.

Очень плохо. Очень сыро. И монотонно-скучно.

Не скажу,что очень хорошо написана - монотонно.чем-то напоминает трилогию Дашкова Странствия Сенора. И не ЛитРПГ это,хотя отправная точка - оттуда. Герой ищет себя - даже не ищет, а его что-то толкает к этому, не дает сойти с пути.Не силой,не угрозами - просто пора встать и идти дальше.А иначе будут стелиться перед ним только кривые дорожки...
Серьезная вещь получилась.Вот жаль,мастерства литературного у автора маловато. Ну да ведь - дорогу осилит идущий. В путь!

Книга либо не закончена, либо будет продолжение. Сначала было интересно, пикантно, интригующе... НО где-то к середине книги, я начала уставать от противостояния ГГ-ев. Она постоянно попадает в неприяности, Он из них вытягивает, а в качестве блогодарности с ее стороны - колючки и шипы. К концу книги было ощущение, как-будто меня придавило бетонной плитой. Растянуто.

Это что-то с чем-то! Эпические квесты и куча уникальных-редких плюшек на первом-пятом уровнях совершеннейшего нуба, походя вырубающего мобов 50+, — жесть! И все это представлено сплошным куском текста без разделения на абзацы и отступы для диалогов. Ну нах читать такое, да и сюжет ничем не заинтересовал… и написано примитивно.

Круть ГГ предсказуема, гаремник стандартный, сюжет — солянка, кустов из-за роялей не видно. Да-да-да… всё это и еще много чего, о чем писалось в комментах. Но. Читалось нормально, особо скучно не было. Книжка выдержана в заявленном жанре и соответствует распространенной в последнее время массовке. Буду ли читать проду? Не знаю, наверное, почитаю. Уж больно хочется узнать, когда главперс таки станет богом: Бог Степан — звучит гордо ;)

Читать можно (хоть и слишком много воды, особенно в первой трети). По общему впечатлению — очень даже ничего. Хотелось бы узнать, чем всё закончится. Если бы (ять!) автор еще и вычиткой с редактурой озаботился… реально бесит беда с запятыми, мягким знаком и окончаниями. Поставлю "хорошо" за сюжет, все-таки было интересно.

Дочитал до конца. Ох,зря я это делал.Полная дурь, и ничего больше.Прапорщик,мечтающий построить весь мир, с представлением об отношених между людьми на уровне прапорщики. Короче,одна извилина и та задействована на сидение.

Кто еще не знаком с автором - это не хуже Д.Даррела.

Бросила читать после 20-ти жен, из которых 17-ть постоянно рожали, а три принимали противозачаточные и скрашивали досуг гипертрофированного главперса (а у него еще и первая жена есть — самая главная, которая свалила от него на заработки). Ах да, еще и всенепременный множественный оргазм у бабс-барби и поклонение постельной гениальности ГГ-оя. Это ж как бедный аффтырь сексом обделен…
По книге (что прочитала до вышеуказанного момента): ГГ-ой мега-вау, император и матриархи — дебилы-идиоты-дауны, текст собран из кусков везде-понемногу, нестыковок тьма, смысла нет, про остальное и говорить не буду.
Плюс: хорошо написано (язык, стиль, орфография *без акцента на некоторых моментах*).

Ярко и талантливо

Здорово!!! Легкий стиль, динамичный сюжет, немного наивная героиня, романтика-а-а! Книга улучшает настроение.