Maxima Library

Файл не соответствует бумажной книге - это другая редакция. pusikalex

Весьма посредственно и пресно.

Получше 2-й книги на порядок, а то она совсем мутной была, а эту уже можно читать. В принципе уровень "выше среднего", хотя и среднего СИ-шного.З

ай, спасибо, порадовали! давно искал эту книгу с картинками кабакова.
не в службу... можно выложить сканы или текст книги радоль ливеровского? лениздат 1973, а?

Э.. типичненькая такая ЖФ. Не в худшем смысле этого слова, но чисто "только для девочек". Из положительного - присутствует оригинальная идея "мира" - чем то напоминает японские аниме, тоже для девочек :)

Если первая книга еще вызывала несмотря на все недостатки некоторую хм.. неопределенность, в смысле что положительные моменты, хотя и смазанные-размазанные были, разве что ее увы не спасали, то данное "произведение" полный бред. Ни мысли дельной ни сюжета и все тот же туповато-зубодробильный стиль (хотя из справедливости должен признать что попадалось и похуже, на порядки похуже). В общем ну ее нафиг, только потерянное время.

Ого! Вот так цена у книжечки! (глаза на выкате)

Сборник воспоминаний танкистов. Некоторые из них короткие, есть пафосные, а есть очень интересные - по сути, рассказ-повесть танкиста о его жизни на войне, боях, ранениях, случаях, приключившихся с ним и его товарищами. Ради последних эту книгу точно стоит читать.

Список ідіотизму про Ш.Х.
Читаючи книгу відчував щось знайоме. Можна сказати прообраз історії Шерлока Холмса. Звісно видумка. Та все одно цікаво.
Така сама дедукція, розвиток подій, образи людей, дивні злочини... Якщо подивитися на дати написання книг, стане зрозуміло хто є хто. Такий собі Шерлок Холмс номер два. Все таки автор правильно зробив, не дописував пригоди великого сищика. Він не створив власного, реального. Хоча вирвавши із історії людей які відомі нам не таким чином подіями. Усе зіпсував.
Себто вірно, Конан Дойл причетний до окультизму, спіритизму, дедукції та іншого. Не будемо дуже придиратися, адже це роман, вигаданий роман. І ніхто не доказує причетність персонажів до історії наяву. Але багато зайвого і нереального. Автор переповів твори Ш.Х. перемішавши усе різними фактами і подіями. Передерта і перетерта історія.
Потрібно було створити незалежного героя, або хоча би із подібним іменем, так багато хто робить. Подумайте, якщо читач не читав спочатку Ш.Х. то що йому тоді робити після такої книги? Та і після прочитання двох книг в голові читача усе летить, перетрушується. Звичайно, Марк Фрост зробив собі імя на цьому романі, але після його прочитання мені не хочеться читати його інші твори.
Дивлячись на інших дописувачів історії про Ш.Х., де детектив літає в космос, бореться із Дракулою, Франкенштейном та різною чортівнею. Цей роман все таки трохи кращий. Та не настільки кращий за інші твори.

Вічна казка
Ось знову прочитаю цю історію. Це якесь замкнене коло. До того же чарівне і душевне.
Колись давно в далекому дитинстві читали мені цю історію. Так собі, здалося, якись хлопчик бродив по казна-якимось планетами і бачив невідомо що. Безглуздо і нецікаво.
Так я познайомився з маленьким принцом.


Пройшло кілька років, задали в школі на уроці. Почав читати, ти диви, чи то мені цікаво стало, чи то книгу переписали. Ну нічого, прочитав два рази, здав вчительці і баста!
І ось тоді, уже дорослий, коли купивши компютер і отримав інтернет та маючи змогу скачувати і читати книги. Знайшов і закачав. Знову поринаю у той дивний світ. Ніби на перший погляд якась дивна історія, та вникаючи поступово, через роки. Стаючи старшим ти чітко розумієш ту чи іншу деталь, подію описану в книзі. Мало того ти уже порівнюєш її із реальним життям, шукаєш подібні ситуації. Сам навчаєшся і іншим радиш-повчаєш.
Ось наприклад:
— Розпорядження не змінилося,— сказав ліхтарник.— У тому то й лихо! Моя планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а розпорядження лишилося те саме.


— Цілком слушно,— відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої розпорядження розумні.


Так і у житті, усе міняється та не всі встигають за змінами. Не всі хочуть і мають змогу іти в ногу із часом. Безграмотність деяких людей шокує і приносить зло іншим. Здається що вони не читали цю книгу і взагалі ніяких книг.
Уся книга наче підручник, що дає настанову у життя. Змалу і у доросле. Недарма і сам автор присвятив неї дорослим.
Леонові ВертуДаруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. I нарешті третє:дорослий живе у Франції, зазнає там голоду й холоду. Йому так треба, щоб його хтось потішив. Та коли все це не може виправдати, то я згоден присвятити отсю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий приятель. Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає. Отож я виправлю присвяту:Леонові Верту, коли він був маленьким


Мені дуже подобається ця велична повчальна книга, раджу і іншим багато чого повчитися їз цього тексту, знадобиться. Адже уміючи виправляти свої помилки і не допускати їх у інших - це найкраще що може зробити людина. Проте вирішуйте самі, вірно говорив Король своєму підданому Принцу...
Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.


До речі - кажуть що прототипом Маленького Принца Екзюпері узяв самого себе. Себе таким, яким був в дитинстві.
"...в перервах між боями з нацистами Екзюпері часто малював на листку хлопчика - коли крилатого, коли верхи на хмарі. Поступово крила змінить довгий шарф (який, до речі, носив і сам автор)" .также, прототипом Рози з'явилася дружина Сент-екзюпері - Консуелло.

Компроматы от подростков
Прочитал. Какая то муть. Немного смешно, интересно, увлекательно и странно. Не по мне такое. Но все таки отпишусь.
Зачем выставлять свои дневники всем на обозрение? Конечно, в детстве много чего неизвестного и интересного происходит. И Андриан все записывает в свой личный дневник. Только для себя. Иногда делясь сокровенным. Но ведь когда нибудь все станет явью, кто то найдет дневник и прочтет. Даже если и нет, то повзрослев ты сам прочтешь с отвращением. Кому нужно вспоминать детские гадости, хорошее запомнится всегда! Вот и потому я не вел и не веду никакие дневники. Кроме записника телефонов и напоминаний.
Если разобраться, то книга все таки интересна. Написана вполне понятным языком. Есть в тексте и радости и печали. Обычная жизнь подростка. Хамоватого и гордого, ленивого, вредного, приставучего и сексуально озабоченного чувака. Но это бывает. Есть и хорошее дела, но с корыстью, с умом и наблюдательностью, Андриан имеет свои взгляды на жизнь и любовь, он самостоятельно выбирает свое поведение и отношение к другим. Думаю что некоторые узнают и себя или братьев и сестер, даже своих друзей. Конечно нам не очень то понять привычки Английских детей, все таки согласен с такой жизнью и поведения Андриана нам не в новость.
Автор романа действительно красиво и достоверно написала. Кажется что она украла чьи то дневники и собрала по частям все проблемы подростков вместе. Как то надо так собрать информацию чтоб хорошо описать всю жизнь парня. Да и с подробностями которые то не очень вам расскажут.
Вот подумал, если наши дети сохранили свои дневники, они так же их прочтут как это - Тайный дневник Адриана Моула? С такой дотошностью и интересом, улыбкой, радостью, отвращением, презрением, или им наплевать на чужое? Или вообще отбросят все мнения и сам дневник? Но каждому свое, но помните, все когда то станет явью, так и Андриан перечитывая дневник все время много обещает и не исправляет. Тогда что делать? Пусть опубликуют. Ведь публикуют у нас подобное, действительные, не выдуманные. Прочтем тогда и обсудим.

Якось читаючи газету я натрапив на статтю про Соньку Золоту ручку. Стаття була цікава. Та в кінці була примітка. Такий то собі Сідні Шелдон написав роман по ці темі, щось на зразок цього.
А в наше время ее авантюры вдохновили популярного писателя Сидни Шелдона на создание мирового бестселлера «Если наступит завтра».

Ну і що, нехай буде собі, писак багато. Та згодом будучи на ринку заглянув у павільйон книг. Там продавали і цей роман. Книга була не нова, трохи потріпана. Купив, приніс до дому і закинув десь на полицю. На вихідні почав шукати щоб то почитати. Відшукав те що купив і тоді...
Чай залишився у чайнику холодним, а мати злою, не сходив по справам які вона просила. Ну нічого, не так страшно. Та після того як вона взяла у мене цю причинну у моєму непослуху і забудькуватості книгу... Історія повторилася. Тепер у мене і у неї по примірнику. Також таку подарували іншим. Після цього я зібрав усю серію цього автора. Ось так.


А тепер про сюжет. Тут присутня детективна романтична тема. Усі дівчата прагнуть щасливо вийти заміж. За батьків не відповіси. Але... Трейсі приїджає до матері у щасливому настрої якого зразу втрачає. Борги матері не дали змогу її жити далі. Та як наша Трейсі бажає дати відсіч ворогу. Але що ж може зробити маленька жіночка проти злодійського клану? Намагаючись поквитатися, тобто засудити винних у смерті матері і своїх бідах вона і сама потрапляє у вязницю. Звісно і втрачає нареченого. Адже така пихатість його родини не дозволяє розібратися в тім що дівчина не винна.
Тут ще гірше. Будучи увязненою вона на собі відчуває увесь смак тюремного життя. Втрачає дитинку. Але не втрачає самообладнання і силу волі. Це саме головне для такої жінки, що так багато пережила. Врешті через своє добре серце і обставинами вона виходить на свободу. Тут на неї уже ніхто не чекає. Так чекають, та тільки ті кому Трейсі має подякувати за потрачені роки у вязниці. Вона і дійсно їм так шикарно і з розумом подякувала. Знищивши усіх їх.
Ось тепер потрібно і пожити на себе. Завдяки тому, що навчило життя і власної винахідливості наша героїня здобуває неймовірних висот. Як і у оточенні так і у багатстві сповненому пригод і любові. Та навіть легко уникаючи переслідування і покарання. Врешті решт завязує з такою долею і бажає жити просто для себе і коханого. Ось так.
Ніби розібралися. Що ж такого особливого? Якщо брати до уваги прототип головної героїні роману то нічого немає. Автор видає майстер класи із подробицями як саме можна пограбувати будь кого і будь що, хоч якби не охоронялося і було би неймовірним. Раз щось комусь потрібно за нього платять і його доставляють замовнику. Як саме здобути бажане - ось це головне у романі. Саме цим і займається наша героїня роману. Звичайно геть усе вона зробити не спроможна, має спільників, наставників і інших потрібних людей. Та все таки це майстер-одиночка. Саме так і робила у свій час - Сонька — Золотая ручка (Шейндля-Сура Лейбова Соломониак, а также Софья Ивановна Блювштейн) прообраз Трейсі Уїтні.

Друга книга, яку я прочитав із книг Роберта Мазелло. Перша була "Кров і лід", після цього вирішив пошукати ще книги. Вийшло не так багато, тому і створив підбірку. Можливо хтось порадить ще якісь переклади.
Час, четвертий вимір. Хто може змінити його, зупинити. Отримати дар чи прокляття, стати вічно таким яким ти був у той момент? Ніхто. Але, якщо все ж таки уявити, що можливо це! Якись винахід дає змогу потрапити у цю петлю часу. Отримати безсмерття. Що тоді, як ми будемо поводити себе, що робити будемо? Усе залежить від нас самих. Як ми прагнемо так і зробимо. У добрих людей це станеться непомітно, вони і іншим допоможуть. У злих - гордість і самолюбство не дає змоги.
З однієї сторони це цікаво, побачити плин часу, самому брати участь і історії цілої епохи. Багато чого навчитися, здобути і славу, і достаток. Та даремне це. Навіть найміцніші нерви і серце не витримає. Пережити смерть своїх рідних, коханих, друзів і просто оточуючих. Та чи варто тоді володіти такою здібністю? Можливо тоді - погратися і досить? А якщо уже нічим зарадити не можна, усе загубилося як у світі так і у часі? Хто зна... Що ж читаючи цю книгу ви можливо знайдете відповідь на ці запитання.

Чево-чево??? Стругацких мало вам, плагиат пишем?
Не читал. Аннотация обьяснила о тех "тайнокомнатных" писателях. Спасибо.

Идея с претензией на оригинальность. Но мне не понравилось (не зацепило, не интересно, не дочитала).

Відмінна книга! Раджу прочитати іншим.
Як прекрасно там описується самотність і виживання на далекій планеті. Детально описані усі подробиці та механізми. Дає можливість віддалено нам пожити і відчути усі реалії на цій планеті. Як на мене, віддаленого від науки, ці подробиці дещо утомляють. Та все-таки книга хороша!

Муть какая-то. Половину книги прочитала, а воз и ныне там. Не зацепило.

Первая книга местами интересна, местами — наивна; читается нормально, даже захотелось узнать окончание истории. Но вторая книга автору явно не удалась; лично мне было скучно и не особо интересно. И почему охватывается столь малый промежуток времени… Задел на бесконечность? *риторически* Мне это не очень понравилось, да и действий-масштаба хотелось бы побольше… Неплохо за обе книги.
УПД: Третья по стилю больше на первую похожа, даже улыбнуло пару раз.

В каком-то рассказе автор приехал тоже на постоялый двор, а ему предложили комнату с девкой, он отказался, а за стенкой потом слышал какую-то возню и шум.

"— А вы видели эту здоровую блондинку из ВОХРа на проходной, а? Видели?
— Да, знаю, она часто дежурит.
— Так вот я поймала моего мерзавца с ней поздно вечером в самом непристойном виде."

"Не успеют имя узнать, а уже в постель тянут!"

"И вот два начищенных и наглаженных офицера нашего очень уважаемого в Одессе Военно-морского флота, дефилируют по Дерибасовской. Мы шли, созерцая одесские красоты, когда рядом с нами появилась парочка девчат с невинными очаровательными личиками и точеными фигурками. Они скользнули глазками по двум молодым мореманам. Мы же говорили о своих делах, девочки обогнали нас и шли впереди метрах в десяти. Как известно, у многих механиков из-за постоянного рева вентиляторов и гула других механизмов был довольно громкий голос, умерить который они по привычке не могли даже при обычной беседе и в обычной обстановке. Вот он, идущий сзади прекрасных созданий, не рассчитав расстояния, громко поделился со мной своей голубой мечтой.
— Слушай, док, ну цыпочки, ну красотки, вот бы трахнуть. А?
Не успел я его остановить, как цыпочки остановились, обернулись к нам и очень обыденно предложили:
— В чем дело, мальчики, по сотне с носа и все дела!!"

"он половину женского населения Севастополя успел перетрахать."

"Старые грузинки с первого и второго этажей внимательно наблюдали за действом «доблестного флотского офицера». Когда маленькая дверца сарая открывалась, первым выскакивал мой боевой петух. Он с темноты крутил головой, что-то по-своему громко горланил, но тут же, заметив выбежавшую первую курицу, стремглав мчался за ней и немедленно делал свое петушиное дело, затем отряхивался и, почти без паузы, мчался за второй и все повторялось. За третьей он бежал уже не так резво, но еще бодро и тут же подминал под себя. Старые грузинки восторженно смотрели на это прекрасное зрелище, щелкая языком, и причитали: «Вах, вах, вах, боец, боец». А когда, уже пошатываясь, петух бежал за последней курицей — предела восторга просто не было. И так ежедневно."

"Не успел я сказать, что мне нужно, как дверь отворилась и вошла молодая грузинка. Я мялся и полушепотом произнес:
— Мне, пожалуйста, пакеты. — А, презервативы! — громко продублировал проклятый фармацевт. — Сколько? Я опять тихо, чтобы не услышала грузинка, сказал:
— Двести штук.
— Двести штук! Ай, молодец, ай, молодец! Сразу видно боец, моряк! — весело комментировал грузиняка.
Двери хлопнули, и вошла еще одна женщина, а за ней старый грузин.
— Тара есть? — продолжал тиранить меня продавец. — Давай чемодан сюда! — громко сказал он. Я протянул чемодан и экзекуция началась.
— Один, два, три… — он бросал пакеты в чемодан.
Я совершенно растерянный, переминался с ноги на ногу, на лбу появилась испарина. А посетителей все прибавлялось и уже стояла очередь. Боясь оглянуться, я пытался загородить окошко прилавка, но громкий голос продавца делал это бесполезным.
— Сто пятьдесят, сто пятьдесят один… — и так до двухсот. — Все! — подытожил он. — Ай, молодец, какую выручку ты мне сделал, — издевался грузин.
Сзади захихикали."

"Ну, тогда слушайте. Мне 27 лет, я нормальная здоровая женщина, занимаюсь серьезным делом, Но мне катастрофически не хватает… ну, Вы понимаете, мужского внимания. Я порядочная женщина и жена, и не хочу получать это внимание где-то на стороне. А мой благоверный, в лучшем случае, придет один раз в неделю, вкусно поест, прямо скажу, «от пуза», выпьет пару рюмок водки и, еле скрывая зевоту, скажет что-нибудь приятное и потом дрыхнет всю ночь. А я что? Что, не живая, что ли? «Устал, рыбка! Ох, как я устал… потом, потом» — и дрыхнет, дрыхнет. А это «потом» все время, «потом»! Мне это, доктор, надоело. Итак, или вы его приводите в боевое состояние перед приходом домой, или я, извините, пойду «налево». Вам это надо?"

"— Опять «эта» во сне кричала, постанывала, небось, мужики снились"

У русских какое-то потребительское отношение к женщинам, а у женщин к мужчинам.