Maxima Library

Отличная инструкция по выращиванию кактусов, с определителем. Вот когда я её купил, кактусы у меня стали и расти, и цвести

Как-то не то, как и последние "Чеболи" у автора как повысилась скорость писания так и упал уровень книг. Вроде и чгитабельно, но уровень упал.

Только начал читать, но эта божественная отсылка к солдату, просто нечто

Слишком накрученно, но определенно интересно

В целом продолжается всё тот же бред бредовый , теперь уже и с элементами антисимитизма лайт

прожил жизнь в борьбе с кем-то и чем-то.А был ли счастлив?

В целом эта часть откровенный бред щедро приправленный примитивными мыслями и фантазиями недалекого автора потерявшего себя где-то между идеями коммунизма и тоске о справедливом царе батюшке, Хозяине , который всех нагнет. Читается только скипая огромные куски и с единственной целью — посмотреть что автор накрутит дальше, уж очень не стандартно идет , даже не сюжет, его как такового нет, а история, точнее История

Как и ожидалось — история закончилась в прошлой книге, в этой пошел бред автора основанный на его политических предпочтениях , довольно недалеких и примитивных, к слову сказать

Забавно, не скажу что очень интересно , но читабельно, хотя к альтернативной истории , по крайней мере первая часть, имеет весьма отдалённое отношение, скорее этакий экскурс в незаслуженно забытый период февральской революции. Автор правда слишком ангажирован и подает свое видение, но тему затронул интересную и если он не профессиональный историк, то похоже проделал немалую работу

Редкое издание -- роман издавался всего один раз, 60 лет назад, редкая тема -- поляки в сибирско-дальневосточной ссылке во время и после Российской империи, дикая экзотика -- 100% европейцы в Маньчжурии, на редкость остросюжетная книга (умеют поляки сочинять авантюры, и в книгах, и в жизни!), причем опасность подстерегает ГГ и в лесных дебрях, где он не раз пересекается с тигром (здесь внутри целая тигриная биография!), и в Харбине, среди вроде бы цивилизованных людей... от которых он принимает больше мучений, чем от таежных тигров и кабанов. Когда верстал и перелистывал, не мог отделаться от мысли, что Янек из "Четырех танкистов" -- это один в один герой "Лесного моря", но отправленный автором на идеологически безопасный Западный фронт, а не к китайским партизанам: и возраст подходит, и умения, и характер... Испытания и беды в "Лесном море" только покруче.

Куда-то далеко занесло автора от начальной истории, какие-то мутные бизнес афферы, странная мотивация, про чип и «сожителя» в нем почти забыл. В общем чуть было не бросил, правда последняя треть поинтересней пошла, но всё равно ожидал другого и большего

Жесть. Не ищите здесь любовь или легкое фэнтези. Тут присутствует ХЭ, но... Сюжеты с подробностями расчлененки и агонии умирающих. Смешаны и дворцовы интриги, и фантазии кровавого маньяка. Гг не понятно, то ли добрая, то ли тоже маньячка. Книга впечатлила и убила

и языком автор владеет и пишет неплохо, но вот герои подкачали, у главной героины характер - сплошные проблемы, фобии и весьма негативные, отталкивающие черты проступают, у мужских героев, вероятно, в привлекательном для автора аспекте подаются такие черты как тирания и агрессия, в общем общее впечатление не самое лучшее

Міст в майбутнє Ми завжди мріємо собі бути в затишному місці. Де могли б відпочивати від всіх і всього. Саме там зберігаються наші мрії. Саме там ми знаходимо СЕБЕ. Бо самі створили той свій затишний світ. Самі охороняємо його від усіх. Самі правимо тим маленьким світом. Де усі чекають на нас, де до нас прислухаються і слухають. Де немає смерті та печалі. Можливо таким варіантом ми захищаємо самі себе від несподіванок в житті? Або, навпаки, підготуємося до них? Не знаю, відомо тільки те, що - цей світ ніколи не скінчиться. Коли йдуть його обивателі, їм на зміну приходять інші. Поки що ніхто ще не відмовився від життя і смерті. Так і ніхто не відмовиться і від затишку. Якщо нас привели на цей світ, значить і ми теж зобов'язані іншим дати пожити в тому ж світі. Головне тут - мати можливість стояти по обидва боки. По обидва боки цього світу. Бо залишившись з одного боку, ми пізнаємо не тільки радості життя. Але і печалі і втрати. З іншого, ризикуємо назавжди залишитися в казці ілюзій. Ось той міст і тримає нас між реальним світом і фантазією. Саме він допоміг зрозуміти втрати, саме він дав можливість замінити втрату новою людиною. Адже незамінних немає. Вони залишаються на одній з тих сторін. А ось як ви їх переживете, тобто на якій стороні залишите - це залежить лише від вас самих. Ви самі зробили цей унікальний міст, і ви самі переводите кого завгодно і куди завгодно. Одна з небагатьох книг, яка вчить вірити в життя. І не бояться всього того що життя хтось може дати і забрати. У нас є майбутнє, і є минуле. Так і цю книгу варто читати не тільки дітям, і не тільки дорослим. Бо тут задіяні всі. І цього, що може трапиться не змінити. Тут ніхто не скаже, що таке з ним не станеться. І те, що на перший погляд здається простим, або легким, не завжди таким і є. Так і люди, не такі якими ми їх вважаємо. Цю неминучість потрібно зрозуміти в дитинстві, тоді легше нам прийняти все, легше буде заповнити втрати. Бо життя продовжується, воно так само продовжиться. Навіть якщо ти сам теж підеш з цього світу у вічність. Тебе хтось замінить, і він теж такий як і всі, теж піде, і його замінять ...

Життя як інтрига Все це починається з далекого минулого. Спогади головної героїні про своє минуле життя. Як її дідусь добивався свого достатку, та інших людей причетних до цього. Колись давним давно, молодий юнак Джеймі Мак-Грегор вирішив спробувати щастя. Розбагатіти на золотих копальнях. Звичайно, новачків не люблять всюди, їх лишень приманюють щоб обдурити, і щоб стати ще багатшими, отримати додаткових працівників даром. Ця історія стара як світ. Але ось тутечки кардинально не пощастило їм! Той кого обманули вирішує помститися. Дуже талановито і зі смаком. Він починає таким звичним способом, яким його недавно підло обдурили. Джеймі поступово знищує всіх, та не забуваючи належним чином віддячити тим хто йому дійсно допоміг в скрутний момент. Таке не забувається на все життя. Ось він мимоволі помиляється в своїх міркуваннях. Не завжди чоловіки можуть вести справу засновану своїм батьком. Виявляється, що і жінки також відмінно можуть продовжити справу. Досить часто потрібно давати цим людям самим обирати свій шлях, особливо в житті. Кейт та інші про це чомусь не подумали. Тому це так позначилося на їхніх нащадках. Таким чином можна все зіпсувати. З таким трудом і завзятістю придбане щастя і достаток. Усе це як починалося, так і закінчилося. Гроші, гордість, розбещеність, злість, лінь, злочини, знущання, політика та інше закриває собою справжню мету. Одна справа, якби одна людина зробила б таке, але ж кілька поколінь замішані в цьому. Так і знищуються статки, що придбані такою ціною, яку заплатив Джеймі. Історія не оного покоління вражає своїми вадами і благополучністю. Ну що поробиш, адже ми самі їх створюємо. Життя й справді - інтрига!

Історія, якої нема. Так, дійсно нема ніяких історій. В наші фантазії багато чого існує. Кожен раз мріючи ми, стираємо колишнє, додаючи нові і нові історії. Ми з самого дитинства в мріях робимо те, що насправді ніколи не зробимо, що ніколи не трапиться, чого насправді немає. В мріях ми відчиняємо такий світ, якого нам так не вистачає в цьому житті. Саме в наших мріях ми з вами створюємо самих себе. Доброго або поганого, радісного або сумного, людину в майбутньому і не тільки. Оскільки ми можемо мріяти тими діями та фактами які маємо в цьому реальному житті. Не можливо щось сформулювати, що ми ніколи не бачили і не здогадуємося про це. Наша фантазія розширюється, підносить вище і вище, заспокоюючи і радуючи нас створеним дивним світом. Світом в яких ми знаходимо спокій, далекий від того світу в якому живемо і ховаючись від суєти і турбот. Іноді ці наші мрії стають реальністю. Адже якщо мрієш, фантазуєш то ти вже сам того не відаючи, підштовхуєш сам себе до рішучих дій. І ти готовий до несподіваних ситуацій і дій, це вже пройшли, нехай і в мріях або снах. Може бути щоб отримати бажане ми самі того не здогадуючись, стимулюємо свій мозок до дій які зроблять фантазію реальністю? Але ось біда, людині коли фантазувати. Вона забуває про все, вже ніколи не зробити що щось корисне. Адже в будь-якій ситуації потрібно щось вирішувати, придумати вихід. Не маючи можливості фантазувати робимо прості нехитрі справи без смаку. Тоді і настане порожнеча, нема сенсу в житті. І все трощити, все втрачається, виходить з під контролю. Люди стають ляльками маріонетками, якими управляє хто лиш не побажає. Потрібно щось нове, яке то ім'я, ім'я того що знову буде рухати нас до мети. Інакше настане хаос. Ми самі вже не здатні на таке. Потрібна допомога кого то ззовні. Чому тільки в дитинстві ми так багато фантазуємо? Тому що тільки тоді наше життя таке чисте, безхмарне. Але ж стаючи потроху дорослішими, нам можна зберегти ту іскру, яка нам потрібна. Час завжди є, потрібно тільки відключиться від світу, глибше поринути у внутрішний світ самого себе. Стати тим, де давно забули його ще будучи дитиною. З яким так добре дружили, свої мрії і фантазії. Ми тоді не лише житимемо відпочинком, а навіть ще складемо плани на своє майбутнє. Деяким вийде зняти з себе усі турботи і рушити в той дивний світ Фантазії. Саме це, автор піднімає питання про наші проблеми. Де потрібно знайти самого себе. Пізнати і виправити щось у своєму житті, особливо свої помилки. Наша з вами фантазія як дзеркало, в яких відображається все що ми маємо. І дивлячись в ці чарівні дзеркала ми бачимо що можемо виправити, або доповнити собі деякі якості або дії. Навіть відкинути частинку або зупинити те що насувається, і навіть повернути втрачене. Або зруйновано з будь чиєї вини. Іноді потрібно добре подумати, може змінитися особливо немає потреби? Фантазія змінюється разом з нами. Чіткої відповіді немає, оскільки рухаючись по життю, ми з вами рухаємося і у фантазії. Потрібно тільки зрозуміти, де ця заповітна межа, де зустрічається реальність з вигадкою. Ну вже те в кожного своє, і кожен живе і фантазує по своєму. Варто пам'ятати що впливу стороннього світу на реальний світ іноді не приносить користі, тільки шкоди. Та це залежить від нас самих. Гарна повчальна книга і з хорошою історією і здоровим глуздом. Книгу варто прочитати не тільки дітям або підліткам а й дорослим. Вона змусить вас переглянути свої погляди на життя і ваші мрії і фантазії.

Чомусь з дитинства нам втовкмачують про любов з першого погляду. Що приїде принц і втюхається в дівчину і забере до себе. Закохається з першого погляду, не знаючи анічогісінько. Побачив і запав настільки, що втратив дар думати адекватно і логічно. І дівчина також не знаючи нісого про юнака, що звалився її на голову з своїми любощами. Кидає все і їде з ним. Також закохана по самі вуха. Типу в обох ніколи не було першого кохання і симпатій. Сміхота і дивина. ....... Так от, тема ідеально розкрита. Тим, що істинності любові не новоспечені принци приносять. Ця любов повинна роками витримати усі випробування. І бути настільки ж щирою і міцною. Що зруйнувати все може. І це любов найближчої людини. А найближчі люди, це ті, хто завжди поруч з нами. Хто нас ростить і підтримує завжди. Приходить на допомогу не лише в скрутних ситуаціях. І допоможе не лише порадою, а й ділом. Виховує нас, годує, доглядає, розважає і навчає мудрості. І не завжди це є рідною матір'ю дитини. Не завжди. Часто буває так, що чужа людина більш віддає себе, аніж рідні батьки. Навіть якщо і рідні батьки цю названу матір колись зрадили і скалічили. Діти не повинні відповідати за гріхи батьків. І мстити ми не повинні також на дітях. Поступово ми обережно спостерігаємо. А потім уже більш привязуємося до дитини. Віддаючи себе повністю. І наша скорбота настільки щира як і любов. Що може здолати усі перепони.

Спроби зануритися в минуле. Настільки глибоко і далеко. Що для сучасного сприйняття це здається містикою. В пам'яті зринають деякі нечіткі образи, що створені нами самими. Після того як ми взнаємо щось про своє минуле покоління. Ми його знаємо, про нього думаємо, продовжуємо іншим розповідати. Несучи історії роду нащадкам. Та не кожному і не завжди це можна зробити. Не всяка людина зможе отримати так глибоко доступ до свого минулого. Уже багато людей немає в живих. Нікого запитатися. Тому приходиться щось фантазувати. Збираючи крихти інформації і доповнюючи своїми словами розказати. Дивну і незбагнену історію. Не кожен може так гарно розповідати, з драматизмом і з насолодою. Придаючи художньому роману нове життя. Це ж як людині потрібно душевно пережити паніку, відчай, розрив з іншими людьми. Особливі зустрічі з людьми. Знаючи, що найперше, коли перед тобою яскраво проясніє шлях. Твоя інтуїція заговорить стиха, крізь сон. Шепочучи до збентеженого від розуміння всього тягаря твого розуму. Тут уже не все так зрозуміло і чітко... Наче сон наяву, крізь марево лунають голоси минулих поколінь. Що не бажають бути забутими. І потрібно дати їм життя. Доносячи до сьогодення забуті імена та події. Що ми втратили в плині життя. Наша підсвідомість творить чудеса. І цим твором ми дізнаємося про те, як можна з малими джерелами інформації про своє минуле дати розвинені міркування. І збагачують свій світогляд. Переплітаючи правду з фантазіями.

Какая то странная история. Поехавший от обиды чувак стал резать и воевать против мира. С одной стороны это понятно. Человек который воевал. Не щадя своей жизни. И получил награду, уходил домой. Но вот его остановил шериф и зацепил, обидел солдата. И Рембо решил отомстить, пошел против системы. Но с другой стороны, если солдаты начнут так отстаивать свои права. И доказать что то всему миру. Или хотя бы в маленьком городке. Что из этого будет? Новая война? Или смена режима? Виноваты те кто его бросил? А как бросил? Его отпустили домой. И там другой мир, другие люди, нравы и законы. Здесь не как на войне. Если ты среди людей, веди себя как они. Или докажи что ты не такой. Не так ли? И станешь виноватым. И это те, кто сам за свои идеи пошел воевать, не наемники. Эти уж другая история. В детстве мы хотели быть таким как он. Не зная всего. Сейчас, мы смотрим по другому. В этом взрослом мире, где много оружия, много убийства и войны. Подумайте, сколько стоит это всё? Если каждый день кто то из солдат так де начнет воевать. Особенно если решат наказать своих предателей. Тех за которых они теряют кровь и жизнь. Стают калеками. И из за чего? Чтобы богатым жилось получше? А бедные пусть там играют в войнушки? Ведь единицы из богатых идут в армию. И потом на поле боя. Откупиться проще. Или сидеть в кустах и командовать. Потому что они крутые, они из элиты. Которая будет жить и заниматся фигней. Но отстаивать свои интересы бедными. Очень надеюсь что такой громкий протест будет среди простых людей. И они сметут зажравщую элиту. Продажную элиту, поскольку слышком уж за живое берут и слишком выходят уж за рамки в своих крепостях при власти. Их законы в наступающую эпоху всеобщей политкорректности вернуться к им самим и это их уничтожит. Потому что они даже не зная о человеке, на уровне подсознания чувствуют от него угрозу. Им нужно стремиться к своим достижениям, всемя средствами. И нового героя-гостя должны избавляться. Не давать пройти в своем городе, увидеть то что он держит народ. Но правила изменились, люди устали терпеть. И она начинают действовать. Это заставляет каждого из нас хорошо призадуматься. Да, о том что несовершенства иерархии власти которые и допустили не только войну. Они ещё и в мирное время! Стали назначать своих, "кумовство" кланы, всяких сволочей навысокие посты. Даже если человек бежит, избегает драки, они решили уничтожить и преследует до конца. Но увы, не тот человек и они перегибают палку. И палка ломается. Начинается хаос, который они и сами создали.

Нет будущего у тех, кто не помнит и не чтит своего прошлого! ! Сразу начну ругать всех и вся. Кто брал участь в написании и создании книги и фильма. Полная фигня! Автор будто скороговорку заучил и рассказал ее нам, пропуская важное. Никаких описаний, толковых диалогов, чувств, психологии и смысла здесь нет! Очень удивительно, как с такой текстовой дряни можно создать фильм! Посмотрите как показывают войну хотя бы в советском союзе. Здесь мы видим увесь дебилизм ситуации. Я хочу задать вопрос всем, некоторым русским, истекающим слюной и причитающим о патриотичности. А где, собственно вы увидели этот патриотизм? Четыре жадных могилокопателей, которые извевательски относятся к останкам умерших. Эти придурки только и думают о том, как бы поскорее рвануть подальше с поля боя. Подальше и в любое время к мамочкиной юбке, вместо того, чтобы повоевать за Родину? Они отлично же знают, что с ихними задницами ничего не случится. Поскольку они есть в будущем. Почему они не воюют? И почему, эти придурки, как то ни разу не задумались о том, чтобы остаться? Вернуться и отомстить? Показуха? Ну это удел некоторых русских, которые только на 9 мая уважают ветеранов ВОВ, потому что "деды воевали". И могут таскать на палках их портреты по улицам и бухать на могилах. Конечно, терпилы "встали из колен" и потом, после праздника не вспоминают ветеранов, пусть сдохнут они? Выставляя подставных ряженых ветеранов, которые и ходить толком не смогут, по болезни и старости по этих улицах где будто они идут на параде. Кроме того некоторые медали и значки вообще не возможны, их не так просто получить было на войне. Да и наградные списки имеются. Это доказывает что власти России, пиарятся в некоторых моментах. А на самом деле бросят им какие то крохи, и на камеру снимут, потом покажут в телевизоре в новостях, и в соцсетях. Типо смотрите! Как мы их уважаем! Самое главное что таких "черных следопытов" сама история наказала. За надругательствами павших воинов и непочтению самой Истории. На себе познали хоть что то. Многим таким мародерам и тем кто при власти издевается над ветеранами, стоит хорошо подумать над своей работой - заботой. Ведь тогда после ихних хлопот и псевдопомощи ничего невозможно восстановить. Но это маловероятно в современном мире страны где 20 лет тот же президент.