Maxima Library

Ни о чем.

Очень хороший рассказ. Подойдет и детям, хотя он и о детях. Учит малышей не разговаривать со взрослыми. Не поддаваться на их уловки. Ведь никогда не знаешь кто тебе попадется. Конечно, есть и хорошие люди, которые просто желают угостить ребенка. Но их слишком мало, очень мало. Большинство желают увести вас с собой, надругаться над вами и потом убить.
Смышленый парень, сын следователя третьего ранга замечает что то странное в поведении своей одноклассницы. Но он слишком мал и не опытный в таких делах. Он не может понять что именно он заподозрил. Но уж то при такому же поведении с другой девушкой к нему приходит уверенность. Он не смотря на запрет родителей, потихонечку выходит из дома и идет по следу похищенной девушки. И найдя ее спасает от убийцы-лунатика.
Его поступок очень хорош и заслуживает уважения. Немногие с нас на такое способны были в детстве.

Откуда рождаются легенды
Чего только нет в нашем мире. Вот так и рождаются легенды о чудовищах. Так что читайте и учитесь видеть то что происходит на самом деле. И не основываясь на слухах и суевериях пугать людей. Ведь иногда бывает все вполне реально и объяснимо. Вот так то.

Как переселяются привидения
История сойдет для того чтобы ее рассказать за костром в лагере перед сном. Все присутствует для того. Немного мистики, истории и шутки.
Можно и рассказать ее тем кто покупает новый дом. Нет, не шучу, здесь будет только предупреждение. Ведь чтобы покупать новый дом нужно знать его историю. То есть кто и как его строил. Особенно из каких материалов дом сделан. Ведь некачественных строительных материалов сейчас много. Вот и покупатель будет вынужден пересмотреть документы. Как никак может и помочь хоть в чем то.
Мне понравился, интересно и поучительно. Хотя кто его знает, все может быть. Мы так мало знаем об нашем мире, так что немного суеверия не помешает. Хотя, что и как и кому.

Когда впервые мне попался этот рассказ, я думал что он будет с Шерлоком Холмсом. Очень интересно написан. И снова как пример, о том что нельзя верить о чем-том сверхмерным. Все объясняется очень просто. Как и в любом магическом фокусе. Только все хорошо продумано и ловкость рук не помешает. И никакого Гудини и Коперфильда нам не нужно вовсе. Так и тогда и сейчас делаются всякие таинственные преступления. А ведь нужно было только хорошо осмотреть пути, и не только железнодорожные пути. Ведь там не верили сказки обо испарении. Значит должно быть довольно большое место где можно было спрятать поезд. Сарай, копи, река ну и шахты. Да и переложенные рельсы тоже заметны. Но как всегда мы думаем уже после того как все случилось и обнаружилось.
Если бы дело вел Шерлок Холмс, думаю что он обошел бы всю территорию и нашел все следы и улики. Вот то меня и удивило, что такой хорош детективный рассказ обошелся без него. А так все отлично написано.

Дивовижна, захоплююча і романтична душевна історія. Двоє людей які ніколи не знали одне одного, та відчули спорідненість душ. Знайомство триває лишень до світанку. До першого відпправленя автобуса який відвезе їх рідного, далекого, покинутого дому. Адже кожен із "сусіднього будинку", але вони узнали це лишень сьогодні вночі.
Одне лише відкровення і крок до взаємодопомоги чого верте!
Скільки же справ і потрібно Руді та Квіну зробити. Щоб відчути себе вільними. Як від обвинувачення у вбивстві і крадіжці так і від втрачених мрій і сподівань. Лише до світання потрібно вирахувати вбивць. Знайти їх і повернути на місце злочину. При цьому самим залишитися неушкодженими та звістити поліцію. Залишити украдені у безвиході гроші та звязаних злочинців. І чимдуж втекти від усього минулого, у світле і чисте майбутнє. Де вони почнуть нове спільне життя на чесно зароблені гроші. Так, і такеє буває, саме зароблені гроші у ту цікаву ніч!
Кажуть що від долі не втечеш, проте і бувають дива. Ось і про таке диво і розповідає нам автор чудової пригодницько-детективної книги.

Злочин за вікном
Справа не в тому що тебе можуть помітити. Ні, просто краще за все не робити нічого протизаконного. І тоді ми будемо спокійні за себе, незважаючи що на нас хтось і дивиться на тебе.
Навіть і мати-вдовиця, що працює ночами, заради того щоб ростити дитинку у спостерігача викликає лише жалісливий сум. Бесшабашні молодята-студенти теж нічим не примітні, лише своєю поспішністю і забудькуватістю.
Здавалося би, ідеальний злочин. Тихо і чітко усе зроблено. Лише єдина промашка, очі за вікном. І ті самі очі мають здатність добре мислити і аналізувати побачене. І навіть діяти, діяти незважаючи на свою безпорадність. Адже саме так ми зможемо викурити вбивцю і виказати себе необачними вчинками. Саме так, адже і полісмен не дуже вірить скаліченому спостерігачеві. Ризикуючи собою і своїм другом добитися справедливості. Покарати злочинців і достойно поховати убиту, знайшовши її.

Від заходу до світанку
Дивовижна, захоплююча і романтична душевна історія. Двоє людей які ніколи не знали одне одного, та відчули спорідненість душ. Знайомство триває лишень до світанку. До першого відпправленя автобуса який відвезе їх рідного, далекого, покинутого дому. Адже кожен із "сусіднього будинку", але вони узнали це лишень сьогодні вночі.
Одне лише відкровення і крок до взаємодопомоги чого верте!
Скільки же справ і потрібно Руді та Квіну зробити. Щоб відчути себе вільними. Як від обвинувачення у вбивстві і крадіжці так і від втрачених мрій і сподівань. Лише до світання потрібно вирахувати вбивць. Знайти їх і повернути на місце злочину. При цьому самим залишитися неушкодженими та звістити поліцію. Залишити украдені у безвиході гроші та звязаних злочинців. І чимдуж втекти від усього минулого, у світле і чисте майбутнє. Де вони почнуть нове спільне життя на чесно зароблені гроші. Так, і такеє буває, саме зароблені гроші у ту цікаву ніч!
Кажуть що від долі не втечеш, проте і бувають дива. Ось і про таке диво і розповідає нам автор чудової пригодницько-детективної книги.

Проклятая книга суеверий
Сколько раз слышал я об этом рассказе, что уж надоело слушать. Решил написать рецензию, тогда может не так будет мелькать передо мной. И так:

Всегда сразу, не поддаваясь никаким слухам, уговорам или гипнозу проверять все.
Всегда нужно хорошо знать с кем ты работаешь.
Всегда нужно проверять все факты. Особо те которые с вторых рук.
Всегда нужно опровергать всякую чертовщину.
Тогда вы сможете узнать правду, как ее узнал отец Браун.

Вот, представьте, приходит к вам какой то тип и начинает что то говорить о незнакомых людях которые невесть когда и где исчезли. Типа они смотрели в какую то неизвестную книгу и она затянула их. Не подтверждая это фактами или толковыми доводами. Да и не может он толково доказать, ибо ему уж наврали, ибо заврался он сам. После чего как бы уводя вас в сторону, но неназойливо питается заставить вас самим проверить его рассказ. То есть даже сам становится как бы доказательством того что он наплел вам - правда! И все это для того чтобы научить вас быть повнимательней к окружающим. Ну и немножко разворошить вас маленькой шуткой.

Вот вроде бы и все.

Умеете ли вы незаметно шагать?
Даже и в элитных заведениях бывают преступления. Даже и сюда может забраться вор. Пусть заведение клуба «Двенадцати верных рыболовов» только для избранных, но это не помешает вору. Главное хорошо замаскироваться. Вот здесь оно не составило большого умения. Только нужно было вовремя попасть сюда и подменить умершего лакея. А тогда дело техники.
Верно говорят, у каждого человека своя походка. Даже и изменив ее, все равно вы остаетесь тем же самым человеком. И тогда вас легко вычислить. Одно дело если вы просто ходите, без злого умысла. Но если что то задумали, тогда уж вам не поздоровится.
Хорошо что некоторые люди могут заметить это. Точнее остановить вора, и отобрать украденное столовое серебро. Ну а наказывать это уж не в характере отца Брауна. Который оказался здесь случайно. Достаточно что преступление раскрыто и справедливость восторжествует.

Сломанная слава
Сколько же тайн в истории! Сколько осталось незаслуженных побед! И предателей которые скрывают свои злодеяния. При том купаясь в незаслуженной славе.
Если бы было побольше таких знатоков как отец Браун, тогда и все секретные документы раскрыли бы вмиг! Да, хотелось бы мне , и вам, наверное узнать много чего скрывали? Тогда давайте подумаем сами, и возьмем как пример этот рассказ. И откроем много неизвестного или известного, но по-другому объясним для всех? .

Читаючи книгу ми пізнаємо себе в дитинстві. Як і колись, так і сьогодні діти із бідніших сімей разом із батьками повинні терпіти усе. Знущання, глузування і наклепи. Але ж ті вельможні люди також були людьми, чому ж вони не дослухалися до свого дитинства? Невже у них було усе окей?! Не вірю. Як не як хлопчик врятував свого кривдника. Це бачило багато інших. Невже не можна було хоч трішечки подумати батькам обох хлопчиків?
І ще вистачає наглості забрати чижика, адже це Толя повинен дякувати за своє спасіння Федьку. Розбещеність і відчуття своєї чи то батьківської переваги. Саме це і стало поштовхом до лиха.
На мою думку Федько ні в чому не винен. Діти є діти, і не варто було усе вішати на беззахисного Федька. Краще було и відсторонити Толю. Адже інші дітки не жалілись, не постраждали від Федька.
А Толю мабуть, життя покарало за такий вчинок.

Ключ у життя
Найперше що вразило мене після прочитання це мова, мова із якою автор звертається до нас. Звичайна мова звичайних людей. Тобто тут немає ніяких зарозумілостей, слова, фрази, роздуми, мрії такі же як і в кожного за вікном можна почути.

Також розкриваються і буденні справи. Як у житті тут присутня любов, таємниця, злочин і розслідування. Проста і непередбачувана трагічна історія. Іронічна цікава розповідь про події які оточують простого журналіста. Описуються і життєві клопоти також і відпочинок із друзями, закоханість і переживання. Те що декотрим людям, які маючи відповідні знання і знайомства інколи важко знайти себе у житті.
Цікава було і прочитати про художників і їхні таланти, способи малювання шедеврів. Життя в Україні і також усі несподіванки що очікують нас. Також і яким способом можуть використати нас злочинці у своїх цілях.

Ця книга - справжнісінький ключ у життєву дорогу. Показує на яскравому прикладі що і як відбувається із нами. Як і з журналістом, художником, поетом, медиком, поліцією, бізнесменом і багато іншими людьми. Про те що важко знайти своє місце у житті. Ми лише тіні, адже справжні промені нашого таланту уже давно заховані якнайдалі. Яке життя, такі і справи.

Дуже шкода що дехто не в змозі помітити реальність такої розповіді-сповіді. Моя порада - ухиляйтесь від читання, або спустіться із небес на грішну землю. Зрозумійте простих людей. Адже мені цю книгу рекомендували як щось погане, проти-українське. Я вирішив прочитати сам і зрозумів що - люди не хочуть розуміти те що вони такі ж як і інші. Гордість і політичні відносини не дають шансу на виправлення. Як хочете, я прочитав за анти-порадою і не помилився. Книга чудова!

ЕСЛИ ВЫ СПОСОБНЫ ВЕРИТЬ
Путешествия люблять почти все. Узнать о дальних и ближних странах. О людях, об обычаях, об местности. Список можно продолжить до бесконечности. Но главное в путешествии это избавления от прошлого. Избавится от рутины, суеты, одиночества, поискать что то новое. Где мы смогли бы почувствовать себя человеком.
Вот предложили вам уехать куда то подальше. Например на другую планету. Слабо, что ли? А если попробовать? Но только такой шанс можно получить один-единственный раз. Самое время хорошо подумать и не отвлекаться на мелочи. И жить там, после прибытия, припевая себе. Но только - ЕСЛИ ВЫ СПОСОБНЫ ВЕРИТЬ!

В книге интересно объясняет автор как именно можно совершать дальнее путешествия. Сквозь, так казалось бы значительны преграды. Которых на самом деле нет.

Щоб не померти з голоду Джинджер змушена ночами працювати платною партнершою в клубі. Ні, не те що ви, мабуть подумали. Вона працює партнершою у танці.
Якось одого разу молода дівчина помічає відсутність своєї подруги Джулії, на роботі і удома. Можливо захворіла, десь вийшла? Ні, як пізніше сказали поліцейскі, вона була безжалісно вбита. Виявляється існує деяка закономірність, у дансингу пропадають дівчата, після того як протанцюють разом із убивцею. Але хто ж він цей таємничий убивця її колег? Цим питанням і займається молоденька танцівниця Джинджер.
І ось вона сама того не здогадуючись, точніше уже запізно, попадає на цього любителя "Бідного метелика". Та зібравши усю свою хитрість і мужніть залишається живою. Попередивши поліцію і знищивши назавжди вбивцю-маніяка.
Книга відображає суть логіки і аналізу ситуації. Та звісно же знамениту жіночу інтуїцію!

Маленькеє село Колодяжне, що причаїлося у самому сердечку мальовничого Волинського краю. Неподалік від міста Ковеля села - Скулин і неповторнеє, овіяне легендою чарівне Нечімлє. Саме тут із самого дитинства черпала свій сюжет видатна поетеса Поліського краю. І потім із надривною тугою згадувала і писала цю легенду своєго ще здорового безтурботного дитинства.
В листуванні письменниці, в згадку про те, що стало її поштовхом до написання цього твору. В листі до матері від 20.12.1911 р. Леся Українка писала:
«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».
Про свою «Лісову пісню» пише Леся Українка і в листі до А. Кримського від 14.10.1911 р.:
«…Я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про них, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!)».
Усеє що робилося, воно дуже тендітнеє і незбагненне. Його потрібно пережити, відчути самому. Тут зібрані усі можливії і неможливії риси характеру і почуття, вкладенії у лісових персонажів. Передається і життя людей з усіма витоками того же життя. Також і усілякі легенди і перекази, описи природи. Трішечки містики і фольклору, адже ми і досі віримо у щось таємниче, що передавалося нам віками.
Здається що саме наше далекеє дитинство, безтурботно кличе нас у казку. У наші фантазії і мрії, бажаннячка і надії та сподіваннячка. Після прочитання цього тексту так і хочеться майнути у ліс, пошукати тих дивних створінь, і можливо поспілкуватися із ними.

Самая легенда про Мавку і Лукаша, їхнє неземнеє коханнячко шикарна! Її тільки потрібно із насолодженням читати. Усії твори поетеси взагалі не можуть бути поставленії у театрі чи навіть знятії на кінострічку. Саме на цьому душевному рівні, який зміг би передати увесь стан душі поетеси. Усі відомі мені спроби бліді і немічні - “ілюстрації” і саме того, що описано-проілюстровано взагалі бути не може. Хоча усі працювали із душевністю, віддавали усі сили, але все таки не теє. Також і стосується і перекладу. Можна все таки перекласти, але знову буде не те відчуття реальності.

Вогник нашого далекого минулого
Хто з нас у наші часи, зміг би подолати такий шлях до навчання? Прокидатися щоночі і бігти у холоднечу. Щоб розбудити своїх товаришів. Отримати такий-сякий пайок і освіту, доволі пристойну освіту.
Ми уже настільки розбещенні, що не зважаємо на сьогоднішній прогрес, все таки цураємося і того. Ми не помічаємо усі переваги і блага цивілізації. І ще маємо наглість бути лінивим, грубим до тих хто старається бодай чомусь навчити наші дурні голови.
Що ж, тоді уже нам нічого і ніщо не допоможе. Ніякого вогнику у близькому і далекому майбутньому не передбачається.
Він для нашого покоління давно уже погас...

Жорстока прихована правда
У часи другої Вітчизняної Війни було багато жорстоких боїв. Були вони і на Волині. Саме тут і відбуваються події описані автором у книзі.
Звичайно, все ж таки у часи війни важливо і те, як ідуть справи у ворогів. Яким же чином про це можна довідатися? Правильно, потрібні розвідники. Саме ці люди відіграли важливу роль у часи війни. Ці люди проникають усюди, навіть у самому лігві ворога. Маскуючи себе вони отримують потрібні відомості про навколишнє середовище, і передають у свій штаб. Після чого інші маючи відповідні дані можуть із легкістю керувати свої дії. Не завжди із легкістю розвідники можуть пробиратися по незнайомі ворожі території. Інколи їм потрібно довіритися місцевому населенню. Отримати харчі, одяг, зброю, дах над головою, пораду та багато чого іншого. І місцеве населення таки допомагало, із ризиком як для себе так для розвідників.
Ось так і потроху боролися із ворогом за свободу. Багато подій було, багато і героїв та жертв. Не обійшлося і без зрадників свого краю, були і таємні заслані агенти. На жаль деякі вціліли після війни, причаїлися десь. Отже і після війни було досить справ. Потрібно було їх усіх відшукати і довести винуватість. Покарати винних за злочини, тепер уже відкрито, населення карало своїх кривдників.

У книзі описані події другої Світової Війни. У якій дещо зневажливо описується слава борців за незалежну Україну. А саме бійців армії ОУН-УПА. Адже як свідчить історія, Червона Армія нещадно вбивала цих відважних і сміливих бійців. Які також боролися проти фашистів. Насправді же армія ОУН-УПА стояла в опозиції до радянської національної політики. Хоча в совєтскій конституції було записане право народу на самовизначення. На це тоді ніхто не зважав. Тоді же Українська повстанська армія об'єдналася із німцями. Сподіваючись що вони (німці) допоможуть вигнати москалів із української землі. Та коли в 1941-му С. Бандера та Я. Стецько на зібранні еліти у Львові проголосили Незалежну Соборну Українську державу. Гітлер наказав усіх учасників ростріляти. Тоді і зрозумів народ, що Гітлер і Сталін - два чоботи пара. Саме тоді український народ виступив проти обох армій, Німеччини і Росії, за свою незалежність. У відповідь Радянська влада користуючись улюбленим правилом - "немає ворога, то потрібно створити його і знищити" почала безглузде переслідування українських героїв.

Підсумуючи дані факти я лише скажу, автор написав свій помилковий роман із двох причин. Перша - він був помилково інформований, затурканий пропагандою радянської влади. Друге - вороже ставився до цих воїнів армій визволителів незалежної України. Отже, книга це просто вигадка, проста пригодницька повість без історичної достовірності. Або ж пропагандистська література створена для обману людей, перевербування іншою владою до власних нечесних ідей. Так що не варто серйозно сприймати цей роман.

Какая редкостная хрень. Перед прочтением сжечь!

«Я стала отражающей поверхность радуги, из-за чего люди меня не могли заметить, когда бы я шла по этому мосту» ©
Бу-га-га! Это просто чудесно))) Аффтар — эта пять! Давно так не смеялась ;) Пара глав подобной безграмотной графомани отбила все желание читать дальше. В топку.